АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ДОКАЗУВАННЯ, ЦИФРОВОЇ ФІКСАЦІЇ ТА ДОКУМЕНТУВАННЯ ПОРУШЕНЬ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ

Abstract

У статті розкрито адміністративно-правову природу доказування, цифрової фіксації та документування порушень законодавства про охорону культурної спадщини України як необхідних умов належного вияв- лення, підтвердження та процесуального оформлення таких правопорушень. Обґрунтовано, що ефективність адміністративної відповідальності у сфері охорони культурної спадщини залежить не лише від наявності складів правопорушень і санкцій, а й від здатності уповноважених суб’єктів належно виявити порушення, зафіксувати його обставини, зібрати допустимі матеріали, підтвердити причинний зв’язок між діями особи та шкодою об’єкту культурної спадщини, а також забезпечити процесуальну якість адміністративного прова- дження. У сучасних умовах особливого значення набуває використання цифрових інструментів, за допомогою яких можливо оперативно зафіксувати стан об’єкта культурної спадщини, ознаки його пошкодження, факт самочинного втручання, невиконання приписів уповноважених органів та інші обставини, що мають значен- ня для встановлення порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Визначено, що доказування у справах про порушення законодавства про охорону культурної спадщини має специфічний характер, оскільки потребує поєднання юридичних, технічних, просторових та експертних даних. Документування таких порушень не може обмежуватися складанням протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки для належного встановлення обставин справи необхідними є фото та відеоматері- али, акти огляду, приписи, висновки фахівців, відомості з реєстрів, дані про правовий статус об’єкта, охо- ронні договори, дозвільні документи, геолокаційна інформація та матеріали, що підтверджують зміну стану пам’ятки. В умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення цифрова фіксація набуває додаткового зна- чення, оскільки вона забезпечує не лише адміністративне провадження, а й майбутню реставрацію, компен- сацію шкоди, встановлення винних осіб і збереження доказів щодо пошкодження культурної спадщини. Акцентовано увагу на проблемах доказування у цій сфері, серед яких особливе значення мають складність встановлення первісного стану об’єкта, відсутність єдиного стандарту цифрової фіксації, розрізненість мате- ріалів обліку і контролю, недостатня процесуальна підготовка посадових осіб, обмежений доступ до пошко- джених об’єктів, слабка інтеграція реєстрових даних та недостатня доказова якість матеріалів, зібраних під час первинного реагування. Запропоновано розглядати цифрову фіксацію та документування порушень як самостійні елементи адміністративно-правового механізму охорони культурної спадщини, що мають бути врегульовані через єдиний процедурний стандарт, електронний облік матеріалів, уніфіковані форми фіксації, використання геопросторових даних і забезпечення належного зв’язку між адміністративним провадженням, контролем та відновленням об’єктів культурної спадщини.